Григорій Сковорода
(факти з життя)
Г. Сковорода є найвидатнішою постаттю в культурному та
літературному житті України ХVIII ст. Його
називають мандрівним філософом.
Сковороду вважають зачинателем жанру байки.
Сам Сковорода називав себе Варсавою (сином свободи).
Григорій Сковорода народився 3 грудня
1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.
Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у
дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.
З 1738 році — почав навчання
у Києво-Могилянській академії.
З 1742 по 1744 рік
жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні
вірші.
У 1750 році у
складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував
Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в
університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках,
студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими
різних країн.
Г.Сковорода під час своїх мандрів був нерозлучний з сопілкою.
У 1753 році –
повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав
байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром
мусив залишити колегіум, через доноси на нього.
1754 – 1759рр. – жив у селі
Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.
Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював
викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі.
Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку
Езопову» (1760 р.), склав дві
вступні лекції-проповіді до курсу етики.
Протягом 1769 – 1774
років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду,
названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про
стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя
в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана
алфавіт, чи буквар світу».
У 1775 – 1776 роках
були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона
Алківіадська («Ізраїльський змій») та «Книжечка про читання святого письма,
названа Дружина Лотова».
У 1785 році
Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад
божественних пісень».
У 1787 році він
написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791 році завершив філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп
зміїний».
З 1769 року
Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й
чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в
полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати
власної хати і взагалі постійної домівки.
У 71 рік поет
пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло
Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись,
зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край
дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано
друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час».
Помер 9 листопада
1794 року в селі Пан-Іванівка
(зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області. На
його надгробку вибиті (як епітафія)
Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича
Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.
Філософські
погляди Сковороди:
“Пізнавай себе, а пізнавши – удосконалюй”, – у цьому, за
Сковородою, полягає ідея “сродної” праці.
“Багатством живиться тіло, а душу звеселяє споріднена праця”.
Сковорода є
автором афоризмів:
“З усіх утрат втрата часу найтяжча”,
“Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам
перший люблю”,
“Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий”.
“Сопілка і вівця дорожча царського вінця”
Комментариев нет:
Отправить комментарий